ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР  МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ ТА СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК, ЩО СПРИЧИНЕНІ ВІРУСАМИ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ

Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах

2017

Робоча група з адаптації клінічної настанови 

Степаненко Віктор Івановичзавідувач кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, д.мед.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дерматовенерологія», заступник голови з клінічних питань (дорослі);  
Корольова Жаннета Валентинівнапрофесор кафедри дерматовенерології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, д.мед.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча дерматовенерологія», заступник голови з клінічних питань (діти);  
Ліщишина Олена Михайлівнадиректор Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», ст.н.с., к.мед.н., заступник голови робочої групи з методологічного супроводу;  
Айзятулов Рушан Фатіховичзавідувач    кафедри      дерматовенерології       Донецького національного медичного університету імені М. Горького, д.мед.н, професор;  
Болотна Людмила Анатоліївназавідувач кафедри дерматовенерології Харківської медичної академії післядипломної освіти, д.мед.н., професор;    
Бондар Сергій Анатолійовичзавідувач     кафедри     шкірних     та     венеричних      хвороб Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, д.мед.н., професор;  
Бондаренко Гліб МихайловичЗавідувач відділу інфекцій, що передаються статевим шляхом ДУ «Інститут дерматології та венерології» Національної академії медичних наук України, д.мед.н., професор;  
Денисенко Ольга Іванівна  завідувач кафедри дерматовенерології Вищого державного навчального закладу України «Буковинський державний медичний університет», д.мед.н., професор;   
Джораєва Світлана Карьягдиївна  кандидат медичних наук, завідувач лабораторії мікробіології Державної установи «Інститут дерматології та венерології» Національної академії медичних наук України;  
Дюдюн завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб Державного Анатолій закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства Дмитрович охорони здоров’я України», д.мед.н., профессор;   Калюжна Лідія професор кафедри дерматовенерології Національної медичної
Денисівнаакадемії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, д.мед.н., професор;  
Каменев Володимир Івановичголовний       лікар       Полтавського       обласного       шкірно- венерологічного диспансеру, к.мед.н, доцент;    
Карпюк Леся Василівнаголовний    лікар Волинського        обласного   шкірно- венерологічного диспансеру;   
Коваленко Юрій Борисович  головний лікар Комунальної установи «Запорізький обласний шкірно-венерологічний клінічний диспансер» Запорізької обласної ради, к.мед.н, доцент; 
Корнієнко Віктор Валентиновичдиректор        Територіального        медичного         об’єднання «Дерматовенерологія» м. Києва;     
Кутасевич Яніна ФранцівнаДиректор ДУ «Інститут дерматології та венерології» Національної академії медичних наук України, д.мед.н., професор;  
Максимова Ірина Станіславівнаголовний      лікар      Миколаївського      обласного      шкірно- венерологічного диспансеру Миколаївської обласної ради;    
Мавров Геннадій Івановичзавідувач кафедри дерматовенерології Харківської медичної академії післядипломної освіти, д.мед.н., професор;    
Маняк Наталіяголовний       лікар       Рівненського       обласного       шкірно-
Володимирівна венерологічного диспансеру;   Матюха      завідувач кафедри сімейної медицини та амбулаторноЛариса           поліклінічної допомоги Національної медичної академії Федорівна           післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, д.мед.н., професор,            головний    поза-штатний       спеціаліст   МОЗ України      зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина»;
Нікітенко Інна  Миколаївнакандидат медичних наук, старший науковий співробітник відділу інфекцій, що передаються статевим шляхом Державної установи «Інститут дерматології та венерології» Національної академії медичних наук України;  
Пушкаренко Сергій Вікторовичголовний лікар Закарпатського обласного клінічного шкірновенерологічного диспансеру, к.мед.н.;    
Рибалко Микола Федоровичголовний лікар Комунального закладу «Херсонський обласний шкірно венерологічний диспансер»;    
Рощенюк Лариса Вадимівнаголовний     лікар     Комунального     закладу      «Харківський Обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер №1», к.мед.н.;  
Свирид Сергій Григоровичпрофесор кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, д.мед.н., професор;  
Святенко Тетяна Вікторівнапрофесор кафедри дерматовенерології Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров’я України», д.мед.н., професор;  
Сизон Орися Орестівнадоцент кафедри сімейної медицини, поліклінічної справи та дерматології, венерології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, д.мед.н, доцент;  
Унучко Сергій Васильовичкандидат медичних наук, науковий співробітник відділу інфекцій, що передаються статевим шляхом Державної установи «Інститут дерматології та венерології» Національної академії медичних наук України;  
Фомюк Анатолій Адамовичголовний      лікар      Житомирського      обласного      шкірно- венерологічного диспансеру Житомирської обласної ради;     
Франкенберг Аркадій Артуровичголовний    лікар    Дніпропетровського    обласного     шкірно- венерологічного диспансеру, к.мед.н, доцент;   
Хара Олександр Івановичголовний лікар Комунальної установи «Тернопільський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер», к.мед.н., доцент;  
Хилинський Михайло Михайловичзаступник директора Територіального медичного об’єднання «Дерматовенерологія», головний позаштатний спеціаліст Департаменту охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської  ради зі спеціальності «Дерматовенерологія».

Методичний супровід та інформаційне забезпечення

Горох Євгеній Леонідовичначальник Відділу якості медичної допомоги та інформаційних технологій Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», к.тех.н.;  
Мельник Євгенія Олександрівнаначальник Відділу доказової медицини Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України»;  
Мігель Олександр Володимировичзавідувач сектору економічної оцінки медичних технологій Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України»;  
Шилкіна  Олена Олександрівна  начальник Відділу методичного забезпечення новітніх технологій у сфері охорони здоров’я Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України».

Державний експертний центр МОЗ України є членом

Guidelines International Network  (Міжнароднамережанастанов)

ADAPTE (Франція) 

        (Міжнародний     проект     з     адаптації     клінічних

настанов)

Рецензенти

Дащук Андрій Михайловичзавідувач кафедри дерматології, венерології і СНІДу Харківського національного медичного університету, д.мед.н., професор;  
Лебедюк Михайло Миколайович   завідувач кафедри дерматології, венерології Одеського національного медичного університету, д.мед.н., професор

Перегляд адаптованої клінічної настанови заплановано на 2020 рік.

ШКАЛИ ДОКАЗІВ І ГРАДАЦІЇ РЕКОМЕНДАЦІЙ 

Рівні доказів 

Рівні доведеності первинних даних
1++Високоякісний мета-аналіз, систематичний огляд рандомізованих контрольованих випробувань (РКВ) або РКВ з дуже низьким ризиком систематичної помилки
1+Належним чином проведений мета-аналіз, систематичні огляди РКВ або РКВ з низьким ризиком систематичної помилки
1-Мета-аналіз, систематичні огляди РКВ або РКВ з високим ризиком систематичної помилки
2++Високоякісний систематичний огляд досліджень «випадок-контроль»  або когортних досліджень Високоякісні дослідження «випадок-контроль» або когортні  дослідження з дуже низьким ризиком похибки, систематичних помилок або відхилень і високою  вірогідністю причинного зв’язку
2+Належним чином проведені дослідження «випадок-контроль» або когортні дослідження з низьким ризиком помилки, систематичних помилок або відхилень і допустимою вірогідністю причинного зв’язку
2-Дослідження «випадок-контроль» або когортні дослідження з високим ризиком помилки, систематичних помилок або відхилень і значним ризиком того, що цей зв’язок не є причинним
3Неаналітичні дослідження, наприклад, повідомлення про випадки, серії випадків
4Думка експерта
Градація сили рекомендацій
AЯк мінімум один мета-аналіз, систематичний огляд або РКВ, оцінені як 1++ і застосований для цільової популяції; або систематичний огляд РКВ або сукупність відомостей в основному з досліджень 1+, прямо застосованих для цільової популяції і які мають узгоджувані результати
BСукупність доказів включає 2++ дослідження, прямо застосовані до цільової популяції, мають узгоджувані результати; або мають результати досліджень з 1++ або 1+, що екстраполюються на цільову популяцію
CСукупність доказів включає 2+ дослідження, застосовані для цільової популяції, мають узгоджувані результати; або екстрапольовані докази з 2++ дослідженнями
DДокази 3 або 4; або екстрапольовані дані з 2+ досліджень
Експертна думка щодо правильної практики
üРекомендована краща практика з клінічного досвіду розробників КН

Перелік скорочень 

АКН адаптована клінічна настанова
ВІЛ вірус імунодефіциту людини
ВПЛ вірус папіломи людини
ДНК дезоксирибонуклеїнова кислота
ІПСШ інфекції, що передаються статевим шляхом
ПЛР полімеразна ланцюгова реакція

ПЕРЕДМОВА МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНОЇ РОБОЧОЇ ГРУПИ З АДАПТАЦІЇ КЛІНІЧНОЇ НАСТАНОВИ

Клінічна настанова  – документ, що містить систематизовані положення стосовно медичної допомоги при певній нозології чи при певному клінічному питанні. Клінічна настанова розробляється з дотриманням певної методології і має на меті максимально допомогти лікарю та пацієнту в прийнятті рішення в певних клінічних ситуаціях. В основу створення настанови покладено інформацію, що відповідає критеріям доказової медицини.

Дана клінічна настанова є адаптованою для системи охорони здоров’я

України, за основу якої взято British Association of Dermatologists’ guidelines for the management of cutaneous warts (2014).

Адаптована клінічна настанова «Захворювання шкіри та слизових оболонок, що спричинені вірусами папіломи людини», відповідно до свого визначення, має метою надання допомоги практикуючому лікарю в прийнятті раціонального рішення пацієнтам з ВПЛ, слугує інформаційною підтримкою щодо найкращої клінічної практики на основі доказів ефективності застосування певних медичних технологій, лікарських засобів та організаційних засад медичної допомоги.

Запропонована адаптована клінічна настанова не повинна розцінюватись як стандарт медичного лікування. Дотримання положень клінічної настанови не гарантує успішного лікування в кожному конкретному випадку, її неможна розглядати як посібник, що включає всі необхідні методи лікування або, навпаки, виключає інші. Остаточне рішення стосовно вибору конкретно клінічної процедури або плану лікування повинен приймати лікар з урахуванням клінічного стану пацієнта та можливостей для проведення заходів діагностики і лікування у медичному закладі.

                 ВВЕДЕННЯ І МЕТОДОЛОГІЯ

                 Цілі і завдання

Адаптована клінічна настанова «Захворювання шкіри і слизових оболонок, які викликані вірусами папіломи людини», відповідно до свого визначення, має метою надання допомоги лікарю-практику в прийнятті раціонального рішення в різних клінічних ситуаціях, слугує інформаційною підтримкою щодо найкращої клінічної практики на основі доказів ефективності застосування певних медичних технологій, лікарських засобів та організаційних засад медичної допомоги.

Основна мета полягає в тому, щоб допомогти лікарям-практикам в наданні допомоги пацієнтам з діагнозом «вірусні бородавки». Ця настанова пропонує рекомендації по діагностиці, методам лікування і принципи зміцнення здоров’я, які необхідні для ефективного ведення хворих на віруси папіломи людини, управління початковою стадією, а також як запобігти передачі вірусної інфекції.

                 ВІРУСНІ БОРОДАВКИ

                 Визначення

Вірусні бородавки (verrucae) – доброякісні проліферативні захворювання шкіри і слизових оболонок, які викликаються вірусами папіломи людини (ВПЛ) і характеризуються появою епідермальних новоутворень.

                 Етіологія і епідеміологія

Збудник захворювання – вірус папіломи людини відноситься до ДНКвірусів сімейства папававірусов (Papavaviridae).

В даний час ідентифіковано та проведена характеристика близько 200 генотипів ВПЛ, які інфікують людину, ссавців і птахів. До представників, які інфікують людину, відносяться alpha-, beta-, gamma-, mu- і nu-papillomavirus.

Найбільш частою причиною виникнення вірусних бородавок є ВПЛ 2, 27 і 57 типів (alрha-papillomavirus), 4 типу (gamma-papillomavirus) і 1 типу (mupapillomavirus). Рідше виявляються ВПЛ 3, 7, 10 і 28 типів (alphapapillomavirus), ВПЛ 65, 88 і 95 (gamma-papillomavirus) і ВПЛ 41 типу (nupapillomavirus).

Віруси папіломи людини мають певну специфічність ураження тканин. Як правило, ВПЛ 1, 2 і 4 типів виявляються при підошовних бородавках; ВПЛ 2, 4, 26, 27, 29, 57 типів – при вульгарних бородавках; ВПЛ 3, 10, 28, 49 типів – при плоских бородавках; ВПЛ 7 типу – при бородавках «м’ясників»; ВПЛ 13 і 32 типів – при фокальній епітеліальної гіперплазії; ВПЛ 5, 8, 9, 10, 12, 15, 19, 36 типів – при верруціформній епідермодісплазіі; ВПЛ 60 типу – при кістозних бородавках.

Вірусні бородавки є досить поширеною патологією шкіри та слизових оболонок як у дітей, так і у дорослих. Клінічні прояви папіломавірусної інфекції шкіри спостерігаються у 3-9% дітей та підлітків і у 28-30% дорослих. Достовірної кореляційної залежності між частотою даної патології та расовою або гендерною приналежністю не спостерігається. Близько 38-42% клінічно здорових людей є носіями ВПЛ.

Передача вірусу може відбуватися контактно-побутовим шляхом, при ауто- або гетероінокуляції в місцях пошкодження епітеліальної тканини. Ризик інфікування ВПЛ залежить від ряду факторів, таких як локалізація вогнищ ураження, кількісні показники ВПЛ (вірусне навантаження), ступінь і характер контакту з хворою людиною, стан загального і локального імунного статусу. Інфікуванню людини сприяє наявність мікротравм і наявність запальних процесів шкіри.

У клітинах базального шару епідермісу вірус може знаходитися тривалий час в латентному стані. При наявності сприятливих факторів підключаються процеси реплікації ВПЛ в епітелії, що призводить до порушення диференціювання клітин і формуванню клінічних проявів захворювання.

Коментар робочої групи

Епідеміологічні дослідження показують, що поширеність вірусів папіломи людини (ВПЛ) серед населення України є нерівномірною. Чітко виділяються так називані уразливі групи, що відіграють ведучу роль у динаміці епідемічного процесу (робітники комерційного сексу, чоловіки, що мають статеві відносини з чоловіками , споживачі ін’єкційних наркотиків. Приналежність до даних груп визначається на підставі збору анамнезу та даних об’єктивного дослідження (сліди від ін’єкцій та ін.) лікарем, та/або на підставі даних про суб’єкта, надані неурядовими організаціями. При наданні дерматовенерологічної допомоги представникам уразливих щодо зараження ВПЛ групам населення рекомендується:

  • проведення діагностики за допомогою швидких (сitotest) тестів;
  • призначення превентивного лікування на підставі даних конфронтації (наявність ВПЛу статевого партнера);
  • призначення одноразових та скорочених схем лікування з метою покращення комплаєнтності.

                 Класифікація

                 Загальноприйнятою класифікації ВПЛ не існує.

                 Клінічна картина

Залежно від особливостей клінічної картини захворювання виділяють наступні види шкірних проявів ВПЛ: вульгарні бородавки; долоннопідошовні бородавки; мозаїчні бородавки; кістозні бородавки; плоскі бородавки; ниткоподібні бородавки (акрохорди); бородавки «м’ясників»; фокальна епітеліальна гіперплазія; веруциформна епідермодисплазія.

                 Суб’єктивні симптоми:

  • хворобливість при компресії в місцях локалізації бородавок;
  • деформація нігтьових пластинок при формуванні розростань в зоні нігтьових валиків;
  • деформація стопи при масивному ураженні шкіри підошви і вираженому больовому синдромі.  Об’єктивні симптоми:
  • вульгарні бородавки – множинні безболісні папули діаметром 0,2-0,5 см, покриті папіломатозним  розростанням, що локалізуються переважно на шкірі тилу кистей і стоп;
  • долонно-підошовні бородавки – щільні, хворобливі, округлі папули і бляшки, що локалізуються на шкірі підошов стоп і / або долонній поверхні кистей на одному рівні з нормальною шкірою, мають зернисту поверхню, покриту гіперкератотічними нашаруваннями. В центрі утворень нерідко спостерігається чорно-коричневі точки, пошкодження яких призводить до кровотечі(затромбовані капіляри);
  • мозаїчні бородавки – дифузні вогнища гіперкератозу, що локалізуються на шкірі долонь і підошов, частіше в області переднього відділу стопи, нерідко покриті глибокими тріщинами;
  • кістозні бородавки – утворення у вигляді м’якого вузла з гіперкератозом і тріщинами на поверхні, при розтині якого виділяється біложовтий сирнистий вміст; локалізуються на поверхні підошви, яка має найбільше навантаження;
  • плоскі бородавки – дрібні множинні папули кольору нормальної шкіри, що локалізуються переважно на тилу кистей, передпліч, обличчя і слизових оболонках;
  • ниткоподібні бородавки – тонкі рогові вирости, що локалізуються, як правило, навколо рота, носа і очей;
  • бородавки «м’ясників» – гіпертрофічні бородавчасті розростання кольору нормальної шкіри, що нагадують цвітну капусту і локалізуються на тилу кистей і пальцях у людей, що мають професійний контакт з м’ясом;
  • фокальна епітеліальна гіперплазія – множинні світлі або блідо-рожеві куполоподібні папули розміром 0,1-0,5 см, які зливаються в бляшки і локалізуються на червоній облямівці губ з переходом на слизову оболонку порожнини рота, ясен і язика (зустрічаються виключно в осіб індіанського походження);
  • веруциформна епідермодисплазія – аутосомно-рецесивне успадковане захворювання, що характеризується множинними пігментними плямами і бородавками, головним чином, плоского типу, які мають тенденцію до злиття і поширюються по всій поверхні шкіри тилу кисті, передпліччя, гомілки, обличчя.

                 Діагностика

Коментар робочої групи

 У зв’язку із зростанням статевої передачі ВІЛ, взаємозалежності епідемії ВІЛ і ІПСШ та концентрації ІПСШ, зокрема ВПЛ серед певних маргінальних, груп, особливо уразливих до інфікування ВІЛ (робітники комерційного сексу, чоловіки, що мають секс з чоловіками, споживачі психоактивних речовин та інші) надані нижче послідовність та пріоритет в використанні діагностичних та лікувальних методів МОЖЕ БУТИ ЗМІНЕНО НА КОРИСТЬ ШВИДКИХ, ПРОСТИХ ЛАБОРАТОРНИХ ТЕСТІВ ТА ОДНОРАЗОВИХ СХЕМ ЛІКУВАННЯ при наданні лікувальнодіагностичної допомоги представникам уразливих груп населення.

Діагноз вірусних бородавок базується на підставі клінічної картини і анамнестичних даних, що вказують на розвиток набутих, повільно збільшуваних в розмірах і / або кількості папул.

Для підтвердження діагнозу може використовуватися гістологічне дослідження. 

У зв’язку із застосуванням в терапії деструктивних методів додатково рекомендується проведення серологічного дослідження на сифіліс, гепатити, ВІЛ.

                 Диференціальна діагностика

Диференціальна діагностика вульгарних бородавок проводиться з контагіозним молюском, епідермальним бородавчастим невусом, а в разі одиничного утворення на тилу кінцівок – з базально-клітинним раком шкіри.

Контагіозний молюск частіше розташовується на шкірі тулуба і статевих органах і рідко – на шкіри тилу кистей і стоп. Елементи мають напівкулясту форму з центральним вдавлення на поверхні, при розтинанні виділяється білувата кашкоподібна маса.

Епідермальний бородавчастий невус, на відміну від простих бородавок, частіше буває одиночним і існує, як правило, з народження або перших років життя, підноситься над рівнем шкіри, має коричневий колір і часто покритий волоссям.

Базаліома, як правило, розвивається у осіб похилого віку, має інфільтративну підставу, по периферії елементу є типовий периферичний валик з вузликових елементів, а в центральній частині має зону западання, яка покриту кіркою, після видалення якої утворюється поверхнева виразка, яка може кровоточити.

Долонно-підошовні бородавки слід відрізняти від кератодермії долонь і підошов при хвороби Рейтера, долонно-підошовних сифілідів, а також мозольних утворень.

Кератодермія долонь і підошов відрізняється великим розміром, конічною формою, наявністю запалення навколо нашарувалися рогових мас, відсутністю в центрі вогнища чорно-коричневих точок.

Долонно-підошовні сифіліди зазвичай множинні, безболісні, мають по периферії зони відшаровується епідермісу (комірець Биетта), позитивні серологічні реакції на сифіліс.

Мозоль має папілярний малюнок. Тиск на бородавку в напрямку формування шкірної складки часто викликає хворобливість, в той час як мозолі бувають болючими тільки при вертикальному тиску.

Диференціальну діагностику плоских бородавок проводять з сирингіомою, ангіо-кератомою Мібеллі, червоним плоским лишаєм, гіперплазією сальних залоз. Сирингіоми проявляються множинними висипаннями і вузликами напівкулястої форми, що локалізуються на нижній повіці, у внутрішнього кута ока, на шиї, передньої поверхні грудної клітки, які переважно спостерігається у жінок.

При ангіокератомі Мібеллі колір елементів темно-червоний, гістологічно виявляється різке розширення капілярів.

Папули червоного плоского лишаю можна диференціювати за кольором, полігональною формою, визначені сітки Уікхема і можливої локалізації висипів на слизовій оболонці щік.

                 Лікування

Мета лікування: деструкція вірусних бородавок та поліпшення якості життя пацієнтів.

Загальні зауваження по терапії

Показанням до проведення лікування є наявність клінічних проявів вірусних бородавок.

Провідним напрямком у лікуванні вірусних бородавок є деструктивна терапія. Дана методика є пріоритетною, незважаючи на те, що її ефективність становить 50-80%, а ймовірність розвитку рецидиву після регенерації тканин залишається вельми високою. Високий ризик рецидиву відзначається при поширених бородавках, при підошовних бородавках, при бородавках з поразкою нігтьового ложа.

При виборі методу терапії необхідно враховувати локалізацію і площу осередків ураження.

Жодні методи лікування не є універсально ефективними щодо елімінації вірусних бородавок. У дітей, навіть без лікування у 50% хворих бородавки зникають протягом 6-ти місяців.

                 Методи деструкції вірусних бородавок

                 Фізичні методи

  1. Електрокоагуляція (В). 

Вірусні бородавки методом електрокоагуляції видаляють пошарово. Деструкцію проводять під місцевою інфільтраційною анестезією 2% розчином лідокаїну.

  • Кріодеструкція (В).

Заморожування патологічного утворення проводиться за допомогою рідкого азоту, закису азоту, двоокису вуглецю. З метою деструкції використовують насадки круглої форми з гладкою контактною поверхнею. Охолоджений кріозонд поміщають перпендикулярно поверхні шкіри і щільно притискають до неї. Експозиція становить 1-5 хв. При деструкції плоских і вульгарних бородавок застосовується одноразовій метод, підошовних бородавок – метод «олімпійських кілець». Повторне проведення деструкції через 7-10 днів.

  • Лазерна деструкція (В).

Бородавки видаляють пошарово. Вплив здійснюють контактним способом, сканирующими рухами світловода, в безперервному режимі роботи апарату, з експозицією від 2-5 секунд до 2-3 хвилин в залежності від розміру бородавки. Утворився в процесі лазерної абляції струп видаляють ножицями, потім дно рани вдруге опромінюють лазером. Після опромінення зруйновані тканини видаляють марлевим тампоном, змоченим спиртовим розчином або розчином перекису водню. Пацієнту рекомендується обробляти поверхню рани розчинами анілінових барвників 2-4 рази на добу, уникати травмування рани і контакту з водою, а також самостійного видалення струпу до закінчення процесу загоєння. Деструкцію проводять під місцевою анестезією 2% розчином лідокаїну.

  • Радіохірургічна деструкція (С).

Метод заснований на генерації електромагнітної хвилі різних частот в діапазоні від 100 кГц до 105 МГц. Радіохвиля великої потужності проходить від робочого електрода через тканину, викликаючи незначний розігрів в місці торкання робочого електрода, при цьому відбувається розрив або розсічення тканини без механічного зусилля або коагуляції. Деструкцію проводять під місцевою анестезією 2% розчином лідокаїну.

  • Хімічні методи

1. Місцеве застосування лікарських форм, що містять саліцилову кислоту або інші кислоти та їх різні суміші. Лікарський засіб для зовнішнього застосування наноситься на бородавки. Для кращого проникнення препарату, вражену поверхню попередньо знежирюють 70% спиртовим розчином розчину. Після деструкції бородавок рекомендується обмеження водних процедур, а обробку зони враження проводити не спиртовими розчинами антисептиків (хлоргекседин, мірамістин, перекис водню.

Також пропонуються експериментальні методи лікування бородавок, які включають в себе: застосування ретиноїдів, імуномодуляторів, крему фторурацилу, фотодинамічної терапії, лазерної вапоризації, імпульсного лазеру на барвнику.

                 Особливі ситуації

     Лікування дітей: методам вибору лікування бородавок у дітей є фізичні методи деструкції, які не викликають токсичних побічних реакцій.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Acta Dermatovenerol Alp Panonica Adriat. 2011 Sep;20(3):145-54. Cutaneous manifestations of human papillomaviruses: a review. Cardoso JC, Calonje E
  2. Am Fam Physician. 2010 Nov 15;82(10):1209-13. Human papillomavirus: clinical manifestations and prevention. Juckett G, Hartman-Adams H.
  3. Aust Fam Physician. 2011 Jan-Feb;40(1-2):40-2. Recalcitrant nongenital warts. Leung L.
  4. Bacelieri R, Johnson SM (2005). “Cutaneous warts: An evidence-based approach to therapy”. American family physician 72 (4): 647–652. PMID 16127954.
  5. British Association of Dermatologists Guidelines for the management of cutaneous warts (2014); British Journal of Dermatology, July 2014
  6. Bruggink SC, Eekhof JA, Egberts PF, et al; Natural course of cutaneous warts among primary schoolchildren: a prospective cohort study. Ann Fam Med. 2013 Sep-Oct;11(5):437-41. doi: 10.1370/afm.1508.
  7. Centers for Disease Control and Prevention. Sexually transmitted diseases

        treatment                    guidelines.                    MMWR                    2010;59:1-116 

http://www.cdc.gov/std/treatment/2010/vaginal-discharge.htm#a2

  • Clark, Josh. “Do toads cause warts?”. science.howstuffworks.com. p. 2. Retrieved October 20, 2012.
  • Cosentino LA, Campbell T, Jett A et al. Use of nucleic acid amplification testing or diagnosis of anorectal sexually transmitted infections. J Clin Microbiol 2012;50:2005-8.
  • “Cryotherapy for Warts”. WebMD
  • De Koning MN, Quint KD, Bruggink SC, Gussekloo J, Bouwes Bavinck JN, Feltkamp MC, Quint WG, Eekhof JA (2014). “High prevalence of cutaneous warts in elementary school children and ubiquitous presence of wart-associated HPV on clinically normal skin”. The British Journal of Dermatology 172: 196–201.

doi:10.1111/bjd.13216. PMID 24976535

  1. De Villiers EM, Fauquet C, Broker TR, Bernard HU, zur Hausen H (Jun 2004). “Classification of      papillomaviruses”.          Virology      324    (1):    17–27. doi:10.1016/j.virol.2004.03.033. PMID 15183049.
  2. Disclaimer: This article is for inform  PDF iconGuidelines for Management of

Cutaneous Warts (JC Sterling, S Handfield-Jones, PM Hudson). BJD, Vol. 144, No.1, January 2001 (p4) – British Association of Dermatologists

  1. “FDA Approves Expanded Uses for Gardasil to Include Preventing Certain Vulvar and Vaginal Cancers”. 2008-09-12. Retrieved 2009-08-04.
  2. Human Pathogens and Toxins Act. S.C. 2009, c. 24. Government of Canada, Second Session, Fortieth Parliament, 57-58 Elizabeth II, 2009, (2009).
  3. Kenawy S.; Mohammed G. F.; Younes S.; Elakhras A. I. (2014). “Evaluation of TNF-α serum level in patients with recalcitrant multiple common warts, treated by lipid garlic extract”. Dermatologic Therapy 27: 272–277. doi:10.1111/dth.12136.
  4. Khattar JA, Musharrafieh UM, Tamim H, Hamadeh GN (April 2007). “Topical zinc oxide vs. salicylic acid-lactic acid combination in the treatment of warts”. Int.

J. Dermatol. 46 (4): 427–30. doi:10.1111/j.1365-4632.2006.03138.x. PMID 17442091.

  1. Kirnbauer R, Lenz P. Human papilloma viruse. In: Bolognia JL, Jorizzo JL, Schaffer JV, et al, eds. Dermatology. 3rd ed. Philadelphia, PA: Elsevier Mosby; 2012:chap 79.
  2. Klug, S. J., Hukelmann, M., & Blettner, M. (2008). Knowledge about infection with human papillomavirus: a systematic review. Preventive Medicine, 46 (2), 8798. doi:10.1016/j.ypmed.2007.09.003.
  3. Kwok CS; Gibbs S; Bennett C; Holland R; Abbott R (12 Sep 2012). “Topical treatments for cutaneous warts”. Cochrane Database Syst Rev 9: CD001781.

doi:10.1002/14651858.CD001781.pub3. PMID 22972052.

  • Lountzis NI, Rahman O (2008). “Images in clinical medicine. Digital verrucae”. N. Engl. J. Med. 359 (2): 177. doi:10.1056/NEJMicm071912. PMID 18614785.
  • Lowy DR, Schiller JT (2006). “Prophylactic human papillomavirus vaccines”. J. Clin. Invest. 116 (5): 1167–73. doi:10.1172/JCI28607. PMC 1451224. PMID 16670757.
  • Lynch MD, Cliffe J, Morris-Jones R; Management of cutaneous viral warts. BMJ. 2014 May 27;348:g3339. doi: 10.1136/bmj.g3339.
  • Mayo     Clinic.com, Common     warts, http://www.mayoclinic.com/print/commonwarts/DS00370/DSECTION=all&MET HOD=print
  • MedlinePlus, Warts, https://www.nlm.nih.gov/medlineplus/warts.html#cat42 (general reference with links). Also, see
  • Muñoz N, Bosch FX, Castellsagué X, Díaz M, de Sanjose S, Hammouda D, Shah KV, Meijer CJ (2004-08-20). “Against which human papillomavirus types shall we vaccinate and screen? The international perspective”. Int J Cancer 111 (2): 278–85.

doi:10.1002/ijc.20244. PMID 15197783.

  • Mulhem E, Pinelis S. Treatment of nongenital cutaneous warts. Am Fam Physician. 2011;84:288-93. PMID: 21842775 www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/21842775.
  • Sebitloane HM, Moodley J, Esterhuizen TM. Pathogenic lower genital tract organisms in HIV-infected and uninfected women, and their association with postpartum infectious morbidity. S Afr Med J. 2011;101:466-9.
  • Warts and verrucae; NICE CKS, December 2014 (UK access only) Viral warts; DermNet NZ
  • “Warts Types, Causes, Symptoms, Treatments, Prevention”. Webmd.com. 201009-02. Retrieved 2013-05-17.
  • Tamparo, Carol. Diseases of the Human Body (Fifth Edition ed.). Philadelphia,PA.

p. 195. ISBN 978-0-8036-2505-1.

  • “MedlinePlus: Warts”. 2010.
  • “Prescribing information Gardasil 9” (PDF). Food and Drug Administration. 2015. Retrieved July 2016.
  • Steinbrook, Robert (March 16, 2006). “Perspective – The Potential of Human Papillomavirus Vaccines”.
  • Stefani M, Bottino G, Fontenelle E, Azulay DR (2009). “Efficacy comparison between cimetidine and zinc sulphate in the treatment of multiple and recalcitrant warts”. An Bras Dermatol 84 (1): 23–9. PMID 19377755.
  • Stone KM, Becker TM, Hadgu A, Kraus SJ (1990). “Treatment of external genital warts: A randomised clinical trial comparing podophyllin, cryotherapy, and electrodesiccation” (PDF). Genitourinary medicine 66 (1): 16–19. doi:10.1136/sti.66.1.16. PMC 1194434. PMID 2179111.
  • Stubbings A, Wacogne I (September 2011). “Question 3. What is the efficacy of duct tape as a treatment for verruca vulgaris?”. Archives of Disease in Childhood 96 (9): 897–9. doi:10.1136/archdischild-2011-300533. PMID 21836182.
  • Yaghoobi R, Sadighha A, Baktash D (April 2009). “Evaluation of oral zinc sulfate effect on recalcitrant multiple viral warts: a randomized placebo-controlled clinical trial”. J. Am. Acad. Dermatol. 60 (4): 706–8. doi:10.1016/j.jaad.2008.09.010. PMID 19293025
  • Warts at About.com
  • WHO 2001. Guidelines for the management of sexually transmitted infections. Geneva, Switzerland. WHO Guidelines. Pages 54-56.
  • WHO 2006. Guidelines on Co-trimoxazole Prophylaxis for HIV related infections among children, adolescents and adults. Recommendations for a public health approach. WHO Guidelines. Pages 24-25.
  • http://www.phac-aspc.gc.ca/lab-bio/res/psds-ftss/papillome-eng.php